Виконавці

Гмиря Борис Романович .

Український оперний і камерний співак (бас-кантанте). Народний артист СРСР .

Народився у бідній родині в місті Лебедин. З раннього дитинства заробляв на хліб, працюючи де доведеться.

1930 вступив до Харківського інженерно-будівельного інституту, який закінчив 1935.

1939 закінчив Харківську консерваторію. Навчався вокалу у відомого педагога Павла Голубєва, учня славнозвісного Федеріко Бугамеллі. Водночас (від 1936) став виступати на сцені Харківського оперного театру.

Мав голос широкого діапазону, м'якого, красивого тембру; був співаком високої вокальної культури. Відомий і як камерний співак українських і російських романсів, був прекрасним виконавцем багатьох українських народних пісень. Гастролював за кордоном, але тільки в країнах конрольованих радянською Москвою. До розвинутих країн співака радянська влада не випускала. Загалом дав майже 2000 концертів.

Семен Степанович Гулак-Артемовський.

Визначний український співак, композитор, актор, драматург.

Дитячі роки Семена пройшли на берегах звивистої, чарівної річки Ольшанки, в атмосфері домашнього затишку і злагоди (батько й мати були людьми освіченими, своїх дітей Петра, Павла, Семена та Марію не тільки любили, але й виховували в повазі до книги, пісні, Святого письма ). Хлопець ще змалечку вирізнявся чудовим дискантом, але батько за сімейною традицією віддав сина у 1824 році до Київського духовного училища. Сяк-так освоюючи премудрості сану священика, наш майбутній співак і композитор зате виділяється своїм неабияким голосом, що й приводить його до митрополичого хору, який співав у Софійському соборі.

Доленосним став для двадцятип'ятирічного Гулака-Артемовського 1838 рік. У червні до Києва прибув славетний уже на той час композитор Михайло Глінка з метою набрати хлопців з гарними голосами для придворної співочої капели. Обдарування Семена Гулака-Артемовського вразило Глінку і він одразу запропонував йому переїхати до Петербургу. На початку жовтня того ж року молодий співак уже був у столиці Росії.

До кінця 1850-х років творча кар'єра співака складалася вдало і багатогранно: насичена концертна діяльність, численні оперні партії,  композиторська робота (саме у цей час він написав музику до народних  слів "Стоїть явір над водою" з посвятою Тарасу Шевченку); у планах виношувався задум написати оперу з української історії. Тим часом критика з жалем відзначала, що його колись чистий і оксамитовий бас втрачає свою силу і чистоту.

Це усвідомлював і сам Гулак-Артемовський. Тому вже з початку шістдесятих наполегливо працював над оперою „Запорожець за Дунаєм". Сюжет опери був підказаний професором-істориком Миколою Костомаровим, а все решта - текст вокальних номерів і прози, оркестрова партитура та клавір, а також лібрето - оригінальна авторська робота композитора. За своєю формою „Запорожець за Дунаєм" - типовий зразок лірико-комічної опери, у якій поряд з комедійною лінією ( Карась - Одарка ) розвивається лірико-романтична (Оксана - Андрій ).

Всього в опері було 22 музично-вокальних номери. Музика Гулака-Артемовського глибоко народна. Він скористався інтонаціями, мелодикою багатющої української пісенності, проявивши як композитор всю глибину розуміння національної тематики.

Останні роки життя нашого великого земляка пройшли в Москві, де він і похований (помер 17 квітня 1873 року). Тривалий час його могила на  Ваганьківському кладовищі була зовсім занедбана, лише в 1952 році стараннями артистів Московського музичного театру імені К. С. Станіславського та В. І. Немировича-Даньченка на ній було встановлено пам'ятник з написом "Семен Степанович Гулак-Артемовський. Композитор, співак, автор опери „Запорожець за Дунаєм".

Тріумфально йшла ця неповторна опера не лише на вітчизняній, а й багатьох сценах світу. І нині репертуар Національної опери імені Т.Шевченка в Києві неможливо уявити без "Запорожця за Дунаєм". Багатогранна творча спадщина Семена Гулака-Артемовського служить на славу Україні незалежній.

Раї́са Самсо́нівна Коле́сник .

 Українська оперна, камерна співачка, лірико-колоратурне сопрано.

Раїса Самсонівна народилася 1939 року в місті Буринь Сумської області. На конкурсі самодіяльності її талант розгледів Григорій Верьовка, після чого, не знаючи нотної грамоти, була прийнята в Київську консерваторію імені П. Чайковського.

1964 року закінчила Київську консерваторію, клас Марії Едуардівни Донець-Тессейр. Того самого року стала солісткою Донецького театру опери і балету, виконувала партії Марфи, Іоланти, Джильди, Віолетти, Мікаели, Лакме, Оксани і опери «Запорожець за Дунаєм», Єлизавети в опері Мейтуса «Ярослав Мудрий» та інші. Також виступала як концертна співачка.

1972 року удостоєна звання народної артистки УРСР. Член КПРС з 1969. Депутат Верховної Ради УРСР 9 і 10-го скликань.

З 1980 року викладає в Донецькій консерваторії, зараз завідує кафедрою академічного співу нині Донецької державної музичної академії ім. С. С. Прокоф'єва, викладач вищої школи, професор.

Соломія Амвросіївна Крушельницька.

Оперна та камерна співачка (сопрано) і педагог, заслужений діяч мистецтв УРСР (1951).

Народилася у с. Білявинці, тепер Бучацького району Тернопільської області.

Замолоду виявила великі музичні здібності: брала участь у хорах і виставах аматорських театрів, "Руського народного театру" у Тернополі, диригувала хором.

Вокальну освіту здобула у Львівській консерваторії (1888-93) у класі В. Висоцького як меццо-сопрано. Удосконалювалася в Мілані у Ф. Креспі (1893-94) як лірико-драматичне сопрано. Вагнерівський репертуар вивчала у проф. Генсбахера у Відні (1895).

У 1904 на запрошення Дж. Пуччіні виконала партію Батерфляй в його опері "Чіо-Чіо-сан" в театрі "Гранде" в Північній Італії. Після її блискучого виконання ця опера здобула всесвітнє визнання.

Крушельницька показала себе також блискучою інтерпретаторкою українських народних пісень, невтомною пропагандисткою творів українських композиторів, зокрема Людкевича, Січинського й особливо Лисенка. Майже щороку вона брала участь у вшануванні пам'яті Т. Шевченка, спеціально приїжджаючи для цього до Львова з-за кордону.

Світогляд артистки формувався під впливом українських письменників-демократів І. Франка і М. Павлика, з якими вона підтримувала дружні стосунки. Великою творчою дружбою Крушельницька була зв'язана з В. Стефаником, О. Кобилянською, Н. Кобринською, М. Лисенком, Д. Січинським, О. Мишугою, Ф. Шаляпіним, М. Менцинським, А. Тосканіні, Дж. Пуччіні.

У 1939 повернулася до Львова, де активно включилась у музичне життя. Була професором Львівської консерваторії (1946-51).

Записувалася на грампластинки у Варшаві ("Грамофон", 1902), Мілані ("Фонотипія", 1906-08, 1910), Чикаго ("Колумбія", 1927).

У 1963 р. в будинку, де народилася співачка, було відкрито музей, а на його фасаді встановлено меморіальну дошку. У Тернополі вулицю Сенкевича перейменовано на вулицю С. Крушельницької. У Львові спеціальній музичній школі-інтернату присвоєно ім'я Крушельницької. Крім того, в 1989, в будинку, де жила останні роки співачка, відкрито музей, а також встановлено меморіальну дошку. У 1966 на Українській студії документальних фільмів було знято фільм "Пісня подолянки" (реж. Р. Фощенко), присвячений творчості Крушельницької. В 1983 на Київській кіностудії ім. О.Довженка було знято худ. фільм "Повернення Батерфляй" про творчість артистки (реж. О. Фіалко).

Зінаїда Сергіївна рибчинська

Українська драматична акторка та співачка (мецо-сопрано).

Зінаїда Сергіївна Рибчинська народилася 4 лютого 1885 року в Кам'янці-Подільському. У рідному місті навчалася в Маріїнській гімназії. 

Зінаїда Рибчинська закінчила в Києві Музично-драматичну школу Миколи Лисенка та студію Київського оперного театру (1904–1907, клас Марії Зотової). Вдосконалювала професійну майстерність в Італії.

Пропагувала українську музику, зокрема твори Миколи Лисенка.

У 1930-х грала в Московському театрі імені Всеволода Мейєрхольда.

1937 року репресовано, тож на сцені більше не виступала.

Володіла голосом надзвичайної краси й сили, широкого діапазону, рівним в усіх регістрах. Мала прекрасну сценічну зовнішність.

Анатолій Борисович Солов'яненко.

Народився 25 вересня 1932 року в Донецьку, в сім’ї шахтаря. Змалку захоплювався музикою. Батько та мати його в молодості виступали в  аматорських виставах опер «Наталка Полтавка» М.Лисенка та «Запорожець за Дунаєм» С.Гулака-Артемовського. Змалку Анатолій брав участь у художній самодіяльності, співав дискантом. Після закінчення школи 1949 року вступив у Донецький політехнічний інститут на гірничий факультет. В  інституті виступав з сольними номерами у супроводі інструментального ансамблю. 1952 року робить спробу вступити в Ленінградську консерваторію, але невдало. Бере уроки у соліста Донецького оперного театру О.Коробейченка. У 1954 році, по закінченні інституту, почав працювати асистентом кафедри графіки та нарисової геометрії. Водночас продовжує заняття у Коробейченка.

У 1962 році вперше бере участь у концерті художньої самодіяльності Донецької області у Києві, де виконав кілька романсів, зокрема Я.Степового на слова І.Франка «Розвійтеся вітром». У липні 1962 року під час Всесвітнього конгресу профспілок у Москві брав участь у концерті й був обраний для стажування в Італії, в Мілані, у театрі «Ла Скала». З січня 1962 року Анатолій Солов’яненко півроку стажується в Італії, в «Ла Скала», у відомого співака Дженнардо Барра. 22 листопада 1963 року у Київській опері відбулася прем’єра опери «Ріголетто», в якій Солов’яненко виконав роль герцога Мантуанського. Того ж року бере участь в концерті трупи Великого театру в Мілані, в «Ла Скала». 1965 року стає переможцем конкурсу естрадної пісні «Неаполь проти всіх» в Італії. Після конкурсу повертається в Москву й виступає у Великому театрі. Бере участь у численних гастрольних поїздках в Радянському Союзі та за кордоном. У Київському оперному театрі Анатолій Солов’яненко виконав близько 20 партій в операх українських, російських та зарубіжних авторів. Всесвітню славу принесла Солов’яненку його концертна діяльність у багатьох країнах світу, особливо виконання українських та російських романсів. 1975 року Солов’яненку було присвоєне найвище в колишньому Радянському Союзі звання — народного артиста СРСР. У 1977—1978 роках Анатолій Солов’яненко співає у славетному нью-йоркському театрі «Метрополітен-опера». 1980 року співакові присуджено Ленінську премію. 1985 року на екрани виходить фільм «Прелюдія долі», присвячений творчості Анатолія Солов’яненка. 1987 року співак бере участь у серії концертів у Чорнобилі. У 1990-х роках артист через незгоди з керівництвом залишає Київський оперний театр і займається виключно концертною діяльністю в країнах СНД та за кордоном. 1999 року славетний співак у розквіті творчих сил раптово помер. Поховано його у селищі Козин поблизу Києва.

Життя Анатолія Солов’яненка, справді народного, улюбленого народом співака, було сповнене безперервної й напруженої праці над вдосконаленням голосу. Щоб досягти успіху, він зрікався простих радостей життя задля того, щоб у хвилини найвищого злету свого таланту досягати вершин виконавської майстерності. Солов’яненко співав у найкращих театрах світу. Йому аплодували в міланському «Ла Скала» та в нью-йоркському «Метрополітен-опера». Він був одним з небагатьох українських співаків, таких як Володимир Мишуга, Соломія Крушельницька, Борис Гмиря, Іван Козловський, Євгенія Мірошниченко, завдяки яким світ дізнавався про українську культуру, про незрівнянну красу пісенної творчості українського народу.

Солов’яненко досконало оволодів так званим італійським стилем, віртуозно виконуючи тенорові партії в операх Верді, Пуччіні, Доніцетті, Масканьї. Він вільно володів італійською мовою, і його тенор звучав настільки проникливо й лірично, що вимогливі італійські слухачі визнали його переможцем у конкурсі «Неаполь проти всіх», віддавши перевагу йому перед славетним італійським співаком Клаудіо Вілла.

Український співак досконало оволодів французькою манерою співу й блискуче співав у багатьох операх французьких композиторів, зокрема Обера, Бізе, Массне. Особливо майстерно виконував він арію Надира в опері Бізе «Шукачі перлин». В ній чудові природні дані голосу Солов’яненка за тембром і характером навдивовижу точно збіглися з виконавськими канонами цієї партії. Вражаюче натхненно й лірично виконував Солов’яненко славнозвісний романс «У сяйві місяця її побачив я...», коли м’який, ніжний голос співака наче линув у наповненому місячним світлом просторі.